Тема: «Наша вулиця носить ім’я Героя війни»

Урок-подорож у часі для учнів 6 класу

Мета і завдання:  формувати в учнів почуття гордості за наш героїчний народ та його історичне минуле, розширити та узагальнити знання дітей про події Великої Вітчизняної війни на прикладі одного із її героїв – Героя Радянського Союзу Верховського Євгенія Федоровича, виховувати патріотизм, хоробрість, відвагу, рішучість у своїх діях, силу волі та незламний характер.

Наочне оформлення: тематичні плакати, малюнки,  квіти, нагородні грамоти, медалі, військові атрибути

Музичне оформлення: фронтові пісні  (фонограми)

Обладнання: проекти, підготовлені учнями.

Технічні засоби: мультимедійний проектор, комп’ютер, мікрофон.

Підготовча робота: клас готує проект  з теми: «Верховський Є.Ф.- Герой Великої Вітчизняної війни»: група 1 – збирає інформацію про нагороди Верховського Є.Ф.; група 2 – вивчає і узагальнює біографію;  група 3 – готує фотоколаж; група 4 – відгуки односельців.

Хід уроку

І. Організація класу до уроку.

Урок проводиться в класі. Вчитель вітається і розсаджує дітей по місцях.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

 Вступне слово вчителя.

Сьогодні попрошу я тиші

Попрошу відкрити серця

Пустити у голову й душі

Важливі для себе знання

Про вулиці, де щодня ми ідемо,

Де в іграх час швидко мина

Про вулицях на яких ми живемо,

Що носять героїв імена.

Пам'ять — нескінченна книга,

Її не можна переписати.

І коли в серці буває відлига,

Про важливе хоче розказати.

Про безсмертний подвиг народу

В роки Вітчизняної війни,

Як відстоювали свободу

України славні дочки й сини. 

У кожного з них була мрія,

Яка повела їх в життя.

І поки жила в них надія,

Сміливо йшли в майбуття.

Не всі вони повернулися

З довгої кривавої війни,

Лише в бронзу, граніт одягнулися

Вітчизни герої — дочки її і сини.

 Зараз ми - люди освічені і, здається непогано знаємо вітчизняну історію. Проте коли ми знайомимося з історією рідного краю, то відкриваємо для себе багато цікавого і невідомого. Саме знання з історії своєї Батьківщини закладає підвалини поваги до себе, любові до рідного краю, стають невичерпним джерелом формування й розвитку почуття патріотизму.

 ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

 1. Вправа «Мікрофон»

- Що на ваш погляд означає поняття «Наш рідний край».

- Звідки взагалі взялася назва селища Салькове.

- Чи відомо вам про науку, що вивчає походження сухопутних назв -  топоніміку?

- Скажіть, що знаєте ви про членів своєї сім’ї, які були учасниками ВВ війни?

- Яких нагород вони були удостоєні?

 ІІІ. Основна частина уроку.

Вчитель:  

Наше селище Салькове – це край історичного минулого, який почав заселятися в ХVІІІ ст.. Саме в цей час перший селянин-пастух Хома Салько оселився на горі, над шумним Бугом, заснувавши поселення, яке привабило до себе й інших поселенців. Нині на місці того поселення розташоване «Старе село» де проживає мало людей, а на самій Хомовій горі взагалі ніхто не живе. Більшість жителів намагалась оселятись поблизу цукрового заводу.

 В селищі налічується понад 30 вулиць, 20 провулків, є площа. Є пам’ятники, меморіальні дошки видатних людей і учасників бойових дій.

 А зараз ми з вами розглянемо історію походження назви вулиці імені Верховського Є.Ф., який  вніс вагомий внесок в розвиток селища Салькове.

 В історії кожної держави є події, які її народ не може і не має права забувати. Такою подією для України є Велика Вітчизняна війна. Це найскладніший, найтрагічніший, і водночас, найгероїчніший її період. Страшні роки окупації залишили болючі спогади про спалені села, зруйновані міста, скалічені долі мільйонів людей. Жахливим випробуванням і для населення нашого селища Салькове стала Велика Вітчизняна війна, яка розділила безліч сімей і об’єднала мільйони людей різних національностей,  віросповідань і поглядів. Багато хто з воїнів мужньо боронили рідну землю від ворога, були поранені, загинули. Хтось був похований у безіменних могилах, а хтось пройшовши бойові труднощі повернувся додому в славі  і з нагородами.

Вулиця імені Верховського Євгена Федоровича – нашого співвітчизника, який був командиром партизанського загону «Червоний» у складі партизанського з'єднання М.І.Наумова, лейтенантом,  носила назву «Театральна», отримала свою теперішню назву у 1987 році. І сьогодні я вам розкажу чому громада селища прийняла таке рішення. Зрозуміти це ви можете, прослухавши біографію Верховського Євгена Федоровича.

Народився Євген Федорович  27 листопада 1915 року в селі Наріжжя Семенівського району Полтавської області в селянській родині. Українець. Член КПРС з 1943 року. Рано осиротівши, виховувався в дитячому будинку. У 1931 році закінчив автомобільний технікум. Працював автомеханіком Гомельського спиртотресту. З перших днів Великої Вітчизняної війни був шофером армійського госпіталю. У листопаді 1941 року потрапив у полон. Після втечі з полону Верховський організував партизанську групу, яка зайнялася диверсіями на шосейних дорогах Гомель - Брянськ і Гомель - Бахмач. Незабаром диверсійна група Верховського влилася в Чернігівський обласний партизанський загін під командуванням О.Ф.Федорова, який навесні 1942 року реорганізувався в українське партизанське з'єднання. Особисто керував диверсіями на залізних і шосейних дорогах, знищив 5 автомашин і до 50 гітлерівців. В одному з боїв восени 1942 року Верховський отримав серйозне поранення і був переправлений на лікування в тиловий госпіталь.

 Учень читає вірш

Я – раненый в бою солдат. 

Я жив, и этому рад. 

Улыбаюсь, но нету улыбки. 

В загробную жизнь приоткрыта калитка. 

Пуля порвала кожу, как ткань. 

Между жизнью и смертью чуть не порвана грань. 

Тёплая кровь по коже бежит, 

Тело моё очень тихо дрожит. 

Чувствую холод, закрываю глаза, 

Свет пропадает, я иду в никуда. 

Рот открываю, на помощь зову, 

Но нет никого – кричу в пустоту. 

Я подняться пытаюсь, но сразу упал. 

От боли и злости я застонал. 

Закатились глаза, осталось тело без сил, 

Опустела душа, губы шепчут: “Спаси…”. 

Неожиданно свет, и движение рук, 

И фраза слышна: “Ты выживешь, Друг!”

 Розповідь вчителя

У травні 1943 року Е.Ф.Верховского призначили командиром партизанського загону «Червоний» і направили в партизанське з'єднання генерала М.І.Наумова. Брав участь в стрімких рейдах по тилах супротивника, зухвалих диверсіях. В вересні 1943 року загону «Червоний» Верховського було поставлено завдання осадити залізницю і шосейну дороги Житомир - Київ. Загін мав діяти у відриві від з'єднання і зробити ці дороги для ворога непрохідними. В час першого ж виходу на «шоссейку» було підірвано 3 гітлерівських вантажівки з пальним і перебита уся охорона. У вцілілій кинутій машині партизани знайшли ящики з консервами, мішки з хлібом, тюки з обмундируванням. Тепер в окрузі «завелася» невловима фашистська частина, яка безжально б'є «своїх» же! Перший ешелон Верховський «звалив» особисто. Після вибуху ешелону до Верховского прийшли керівники місцевого партизанського загону брати Адам, Іван і Юзек Цендровські, пов'язані з підпіллям навколишнього району. У Верховського з'явилася розвідувальна мережа і свій стрілочник Петро Іваницький, який був обізнаний про те, які ділянки, як охороняються, де і коли замінувати колію. Три кидка, і магнітні міни «присмокталися» до чорних боків цистерн з пальним. Через кілька хвилин почулися часті глухі вибухи. На розчистку шляхів пішло 2 дні. Але як тільки лінія була відремонтована, з високого насипу пішов під укіс ешелон із фашистськими солдатами і артилерією. Одного разу Верховскому принесли німецьку міну. Незабаром вона опинилася під стрілкою Іваницького. Обережно розмінувавши «дойч-міну», фашисти потягли її в приміщення комендатури. У цей момент Верховський крутнув ручку радіопідривача... Комендатура розвалилася на очах, вийшов з ладу селектор. Станція Івниця не могла приймати і відправляти поїзди! Наприкінці жовтня 1943 року Верховський провів зухвалу операцію. На околиці Житомира розміщувалась величезна нафтобаза, яка дуже пильно охоронялася. Але несподівано «селяни», які їхали в Житомир, з трьох протитанкових рушниць зробили залп в саму велику цистерну. Коли партизани були вже в лісі, місто затягнуло густою завісою чорного диму. Горіла нафтобаза 3 дні. Близько 200 мін партизани підірвали на залізниці Житомир - Київ. 12 ешелонів з особливо важливими вантажами пустили під укіс. 50 днів і ночей дорога була паралізована. 6 листопада 1943 року місто Київ був звільнене радянськими військами! Але партизанські дороги Євгена Верховського йшли в західні області України і прикордонні райони Польщі. Знову бої, засідки, диверсії, нальоти...

 Вірш читає учень

ОЙ, ТУМАНЫ МОИ...

Ой, туманы мои, растуманы,

Ой, родные леса и луга!

Уходили в поход партизаны,

Уходили в поход на врага.

На прощанье сказали герои:

- Ожидайте хороших вестей.-

И на старой смоленской дороге

Повстречали незваных гостей.

Повстречали - огнем угощали,

Навсегда уложили в лесу

За великие наши печали,

За горючую нашу слезу.

С той поры да по всей по округе

Потеряли злодеи покой:

День и ночь партизанские вьюги

Над разбойной гудят головой.

Не уйдет чужеземец незваный,

Своего не увидит жилья...

Ой, туманы мои, растуманы,

Ой, родная сторонка моя!

1942

М.В.Исаковский.

Розповідь учителя

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року за зразкове виконання завдань командування в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у тилу противника і проявлені при цьому відвагу і героїзм Євгену Федоровичу Верховскому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Після війни лейтенант Е.Ф.Верховский звільнився в запас. Працював директором цукрового заводу в селищі Салькове Гайворонського району Кіровоградської області. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями.

Та не  тільки бойовими подвигами прославився Євген Федорович. Після війни Є. Ф. Верховський повернувся в рідний район. Працював заступником директора Веселоподільського цукрового комбінату. З 1951 року — директор Сальківського цукрового заводу Гайворонського району Кіровоградської області. Його трудові успіхи відмічені двома орденами «Знак Пошани».

Євген Федорович був двічі одружений. В першому шлюбі у 1938 році у нього народилась донька Тамара, та війна розлучила його з сім’єю. Він протягом чотирьох років після війни не міг відшукати родину, яка евакуювалась. Згодом пошуки припинились, бо прийшло повідомлення, що потяг у якому рухалась його евакуйована сім’я був обстріляний фашистами.. Другий раз він одружився із моєю бабусею у 1948 році. У цьому шлюбі у нього народилося двоє дітей – син Олександр і донька Олена ( моя мати). Зразковий сім’янин, мудрий керівник, небайдужий житель села приймав активну участь у громадському житті селища, був депутатом Верховної ради Української РСР. За його безпосередньої участі був збудований Будинок культури, розбудований радгосп, підсобне господарство, посаджений сад і виноградник та багато іншого.

Керуючи цукровим заводом, залишався рівним із усіма робочими, і жодного разу навіть грудочки цукру не виніс із заводу, що за теперішніми мірками, коли кожен директор дозволяє собі усе,  здається дивним і неправдивим.

Помер Верховський Євген Федорович 21 жовтня 1986 року. У похоронній процесії йшла велика кількість односельчан. Приїхали однополчани, родина отримала більше 50-ти телеграм із співчуттями. Учні Сальківської школи утворили довгий коридор з квітів. Кращі учні несли на шовкових подушечках ордени і медалі.

І  в сьогоднішній час, кожного року 9 травня покладаються квіти до його могили, бо пам’ять про таких людей як Верховський Євген Федорович живе доти, доки живі люди, що його пам’ятають. А ми у свою чергу заповідаємо свою пам’ять вам, нашим дітям.

 Учень читає вірш

Минута памяти

Всё, как всегда, всё так же, как когда-то:

Придёт весна, зазеленив поля,

И в День Победы каждого солдата

Почтит Минутой Памяти Земля.

Года идут, спешат за датой дата.

Мы начинаем многое с нуля,

Но в День Победы каждого солдата

Почтит Минутой Памяти Земля.

Из прошлого уходит то, что свято,

Но с ним не рвём связующую нить,

И в День Победы каждого солдата

Обязаны живущие почтить! 

 Рішенням виконкому  та депутатського корпусу Сальківської селищної ради у 1987 році  одну з найбільших вулиць селища Театральну було переіменовано на вулицю імені Верховського Є.Ф.

 ІV. Узагальнення вивченого

Фронтальне опитування

1.     Ім’ям якої людини названа центральна вулиця нашого селища?

2.     Якої найвищої нагороди  він був удостоєний?

3.     За яку діяльність був нагороджений орденами і медалями Верховський Є.Ф.?

4.     Чи повинні сьогодні ми пам’ятати про подвиги минулого?

Виготовлення плакату з випереджальних проектних завдань.

ІV. Підсумки уроку:

Наш край досить багатий на імена тих героїв, які захищали свою Батьківщину та внесли свій внесок в розвиток селища Салькове. Це і герой радянського Союзу Пономарчук Семен Трохимович, що також пройшов складний бойовий шлях війни, це і учасники Сальківського підпілля Влазнєви Любов і Леонід, їх мати Левіцька Раїса, Ковальчук Анатолій, Мохорт Микола, Зелінська Надія, що не дожили до визволення району всього дві години, були публічно розстріляні фашистами у Гайвороні і багато-багато інших. На превеликий жаль сьогодні перейменування вулиць коштує великих грошей, потребує багато клопоту і часу, та маю сподівання, що колись з’являться на вулицях таблички і з їх іменами. Якщо ж ви хочете дізнатися про свій край  та його видатних людей більше – читайте книги, газети й журнали, вивчайте історію рідного краю.

Використана література

1. За мужество и отвагу. 2-е изд., перераб. и доп. Харьков,1984. / стр.80-83; 

2. Люди легенд. М., 1968, вып. 3. / стр.86-96.